Стародавнє печерне мистецтво: як нова високотехнологічна археологія розкриває секрети людської історії

Автори: Пол Петіт, професор кафедри археології Даремського університету; Алістер Пайк, професор археологічних наук Саутгемптонського університету. Нові подробиці нашого минулого проявляються на світ, ховаючись у закутках, коли ми вдосконалюємо наші техніки, щоб відшукати їх. Надзвичайно вдалою вважається реконструкція еволюції людства з часів нашого африканського походження приблизно 300 000 років тому, зроблена шляхом аналізу нашої сучасної та викопної ДНК. Насичені примарами африканських та євразійських популяцій з глибокого минулого, вони були воскрешені лише завдяки здатності науки проникнути у мікроскопічний світ, вивчаючи біомолекули. Тепер цифровий аналіз скельних поверхонь показує, як інші примари глибокого минулого – цього разу майже 2000 років тому в Північній Америці – були представлені світу. Професор Ян Сімек з Університету Теннессі та його колеги опублікували в журналі «Античність» зображення гігантських гліфів, вирізаних на грязьовій поверхні низької стелі печери в Алабамі. Мотиви, на яких зображені людські форми та тварини, є одними з найбільших відомих печерних зображень, знайдених у Північній Америці, і можуть представляти духів підземного світу. На першому знімку нижче малюнок ромбовидної гримучої змії, тварини священної для корінного населення південного сходу США, яка досягає майже 3 метрів у довжину. На наступному знімку внизу зображена фігура людини довжиною трохи більше 1,8 м. Фігура змії з круглою головою та ромбоподібними відмітками на тілі. Зверніть увагу, що основа вигравіруваного гліфа з’єднується з природною тріщиною у вапняку стелі (довжиною 3,3 м). Фото С. Альвареса; ілюстрація Я. Сімека, журнал «Античність». Фігура людини (зріст 1,81 м). Фот. С. Альвареса; ілюстр. Я. Сімека, журнал «Античність». З точки зору датування знахідок, стародавні люди оновили світло в печері (палаючий смолоскип з американського бамбука), вставивши його в стіну печери. Це залишило відбиток, який дослідники змогли датувати за допомогою радіовуглецевого методу 133-433 роками нашої ери. Це також узгоджувалося з віком уламків кераміки, які стародавні художники залишили в печері. Проблема в тому, щоб побачити малюнки. Стеля печери має лише 60 см у висоту, що робить неможливим відступ назад, щоб оглянути великі зображення. Вони були виявлені лише за допомогою техніки, яка називається фотограмметрією, за допомогою якої тисячі фотографій об’єкта чи місця, що перекриваються та робляться з різних ракурсів і об’єднуються в тривимірному цифровому вигляді. Фотограмметрія є дешевим методом, який все частіше використовується в археології для зображення артефактів, будівель, ландшафтів і печер. Це дозволило команді професора Сімека «опустити» підлогу печери на 4 метри, чого було достатньо, щоб вперше повністю побачити ці мотиви. Стародавнє мистецтво в інших місцях Наскельне мистецтво зустрічається майже на всіх континентах, і найдавнішому щонайменше 64 000 років. Цілком імовірно, що ми знаємо лише невеликий відсоток наскельного мистецтва, створеного в минулому. Пігменти можуть тьмяніти і вицвітати; тонкі гравюри можуть зникнути нанівець; а стіни печер можуть обсипатися або покриватися кірками карбонатних відкладень або грязі. Якщо припустити, що велика частина мистецтва зберігається, тоді ймовірно, що ми ніколи не побачимо його, якщо не інвестуємо в дослідження та нові технології. Наскельне мистецтво в темній частині печер за межами природного освітлення в їх гирлах було виявлено в Північній Америці лише в 1979 році, більше ніж через століття після його відкриття в Європі (в Альтамірі на півночі Іспанії). Відомо, що близько 500 європейських печер містять наскельне мистецтво епохи плейстоцену від 2,6 мільйонів до 11 700 років тому. Один з прикладів, важливий для нашого власного дослідження, з’явився лише завдяки цифровій обробці зображень, які ми зробили. Нижче наведено вібдиток руки у печері Мальтравієзо (Естремадура, західна Іспанія), який не був відразу очевидний, коли ми шукали в печері відповідні зразки, щоб датувати її мистецтво. Цифрова фотографія відбитку руки (GS3B) в печері Мальтравієзо, необроблена. Відбиток був затемнений накопиченням карбонату кальцію. Ми сфотографували цю область, а потім використовували програмне забезпечення для покращення цифрового зображення, яке дуже чітко виявило відбиток руки. Поки він не з’явився на екрані нашого комп’ютера, цей 64,000-річний відбиток залишився нерозкритим, незважаючи на 70 років інтенсивних досліджень в печері. Малюнок 2 цифрова фотографія GS3B після покращення зображення за допомогою програми DStretch. Відбиток руки чітко видно. Світлові гравюри – дуже поширений прийом у плейстоцені, але їх дуже важко побачити. Частини з них можуть виявлятися за допомогою світла під косим кутом, що ми називаємо викривленим світлом. Але за допомогою техніки, відомої як обробка зображення згідно коефіцієнту відбиття світла (англ. reflectance transformation imaging, RTI), яка схожа на фотограмметрію, тривимірні моделі можуть бути освітлені з будь-якого кута. Вони можуть створити набагато більш повні та складні зображення. Це нелегко показати на кількох знімках, але, сподіваюся, два знімки внизу із вигравіруваним бізоном у печері в Ель-Кастільо на півночі Іспанії дадуть певне уявлення про цей метод. Цифрова фотографія голови вигравіруваного бізона з печери Ель-Кастільо, Іспанія. RTI зображення тієї ж голови бізона. Майбутні археологічні пошуки наскельного мистецтва, ймовірно, виграють від останніх винаходів у галузі безпеки аеропортів. Сканери повного тіла використовують далеко інфрачервоне світло, яке безпечно проникає в одяг, щоб виявити приховану зброю або контрабанду, і подібні методи були використані для «проглядання» крізь доісторичні шари на поверхні стін до зображень під ними. Коли ці сканери стануть маленькими і досить дешевими, щоб їх можна було взяти в печери, хто знає, які ще секрети стануть явними? Стаття вперше була опублікована англійською мовою під заголовком «Ancient cave art: how new hi-tech archaeology is revealing the ghosts of human history» в журналі The Conversation 4 травня 2022 р. Переклали Олександра Гринчук і Вероніка Алексєєва.